Von Neanderthal Museum
Ласкаво просимо до Неандертальського музею!
Наш буклет буде супроводжувати вас по всiй постійній експозиції та надасть інформацію вашою рідною мовою. Щоб потрапити до постійної експозиції, пройдіть через розділ «Долина та її таємниця» i продовжуйте підніматися по спіралі вгору.
Ви придбали квитки на нашу спеціальну виставку? Вона знаходиться на нижньому поверсі праворуч. Також, на нижньому поверсі, але ліворуч, розташовані камери схову та туалети.
На прилеглій території на вас чекає різноманітна програма. Запрошуємо вас відвідати місце, де було знайдено неандертальця, пройтися художньою стежкою «Сліди людини» і зазирнути до заповідника, де представлені тварини льодовикового періоду. Схему розташування запитуйте на касі.
Дякуємо вам за відвідування нашого музею та за те, що на виході ви повернули цей буклет до каси. Бажаємо вам чудового дня в Неандерталі, що надовго закарбується в пам´ятi!
Чи завжди долина Неандерталь виглядала так, як сьогодні?
Що тут знайшли робітники у 1856 році?
Чому кілька кісток стали сенсацією?
Колись Неандерталь був дикою скелястою ущелиною, наче з казки. Здіймалися вгору стрімкі вапнякові скелі, схили були вкриті густою зеленню, а річка Дюссель шуміла, протікаючи вузькою долиною.
Цей ландшафт захоплював мандрівників і надихав митців.
У XIX столітті краса краєвиду приваблювала сюди художників і любителів природи. Однак із початком видобутку вапняку вигляд долини змінився: всього за кілька десятиліть цей дивовижний скелястий ландшафт був майже повністю зруйнований.
З 1921 року окремі частини долини перебувають під природоохоронним захистом. Сьогодні Неандерталь є важливим місцем проживання для багатьох видів тварин і рослин — і дозволяє лише здогадуватися про те, яку красу було втрачено.
Кістки неандертальця були знайдені абсолютно випадково. У серпні 1856 року робітники відкопали їх у гроті Фельдгофер під час розчищення глинистих відкладень. Пізніше німецький вчений Йоганн Карл Фульрот описав скелет, що лежав у горизонтальному положенні на спині, головою до входу в печеру. Ймовірно, на цьому місці було поховано неандертальця.
У результаті видобутку вапняку печера Фельдгофер була зруйнована, і її точну локацію було втрачено. Лише у 1997 та 2000 роках археологи знову виявили це місце. Під шаром вапняного щебеню вони знайшли печерний суглинок, знаряддя праці, кістки тварин і людські останки. Вони свідчать про те, що тут також були кістки неандертальської жінки. А знайдений дитячий зуб вказує на те, що колись у печері побувала й дитина.
Сьогодні на місці колишньої печери розташована мультимедійна оглядова вежа Höhlenblick («Погляд на печеру»).
Про те, як було зроблено знахідку, свідчить слід від удару інструментом. Цей слід проходить від тазової кістки до голівки стегнової кістки. Коли робітники натрапили на останки, обидві кістки все ще лежали в анатомічному порядку. Це свідчить про те, що в 1856 році скелет перебував у печерному суглинку в незайманому стані.
Кістки, знайдені в долині Неандерталь, не вписувалися у світогляд XIX століття. Йоганн Карл Фульрот побачив у них останки прадавньої людини, давнішої, ніж усе, що в ті часи вважалося можливим. Його інтерпретація була не просто науковою гіпотезою. Вона буквально перевернула світовий порядок.
Адже людина вважалася незмінною у своїй сутності – створеною за образом і подобою Божою, вінцем творіння та унікальною серед усіх живих істот. Думка про те, що до нас могли існувати інші форми людського буття, приголомшила весь світ. Адже це позбавляло людину її привілейованого статусу.
Трохи пізніше Чарльз Дарвін розширив цю перспективу, створивши теорію еволюції. Людина більше не стояла над природою. Вона стала частиною довгої історії змін, родинних зв’язків та еволюції.
Так знахідка, зроблена у 1856 році, стала ключовим моментом в історії науки, а долина Неандерталь – колискою палеоантропології.
Йоганн Карл Фульрот (1803–1877) був вчителем, природознавцем та уважно спостерігав за навколишнім світом. З великим ентузіазмом він вивчав флору та фауну свого регіону, писав про це та ділився своїми знаннями з іншими. Досліджуючи кістки, знайдені в долині Неандерталь, він розпізнав у них останки «допотопної людини». Щоб визначити вік знахідки, Йоганн Карл Фульрот все ще орієнтувався на дати, наведені в Біблії.
Що робить нас людьми?
Коли з'явилися люди?
Скільки років налічує світ, у якому ми живемо?
Чи завжди ми тільки самі жили на Землі?
Розвиток життя та його зміни відбуваються протягом тимчасових відрізків, якi людинi практично неможливо уявити. Це усвідомив вже Чарльз Дарвін: «Споглядання таких фактів налаштовує мій розум майже так само, як марна спроба уявити собі вічність» («Походження видів», 6-те видання, 1872).
Лише останні сто років людство уявляє собі, який насправді вік Землі, відколи існує життя на нашій планеті і що людина та її первісні попередники з'явилися на ній нещодавно.
На сьогодні ми єдиний вид людей на Землі. Це унікальний випадок у еволюції. До вимирання неандертальців завжди одночасно існувало кілька видів людиноподібних. Копалиннi знахідки, за допомогою яких можна реконструювати нашу історію еволюції, є великою рідкістю. Деякі види представлені лише кількома кістками, у деяких випадках – лише слідами ДНК. Наша еволюція на сьогоднішній день є не генеалогічним деревом, а широким потоком: він розгалужується і утворює нові рукави, які пізніше знову можуть поєднатися в одне цiле. Людська еволюція – це не цілеспрямований процес, а результат адаптації та випадку.
Наші пращури були темношкірими. Вже тоді існувала велика різноманітність темних кольорів шкіри. Завдяки палеогенетиці ми тепер знаємо: світла шкіра з'явилася згодом. Її розвиток відбувався протягом довгого часу – вже після епохи неандертальців та міграції ранніх Homo sapiens до Європи.
Колір шкіри – це ii адаптація до сонячного світла різної інтенсивності. Найперші гомінини мали світлу шкіру, вкриту вовною. З втратою вовни їхня шкіра потемніла – для захисту від сонячної радіації.
Світлий колір шкіри сприяє засвоєнню вітаміну D у регіонах, де мало сонця. Забезпечити достатнє надходження вітаміну D здатна також їжа, що складається з жирної риби та субпродуктів. Саме тому наші пращури могли довгий час жити з темною шкірою навіть у регіонах, бідних на сонце.
Сьогодні, незважаючи на безліч відтінків коричневого, всі люди належать до одного виду та походять від спільних предків. Застосування терміна «раса» вiдносно людей – це відлуння застарілих ідеологій. Через селекцію були виведені раси (породи) тварин, однак у людей рас не iснує.
Як розпочалася історія людства?
Який вигляд мав світ наших предків?
Що сталося із неандертальцями?
Як люди потрапили до Європи?
Історія розвитку людства почалася з моменту зміни клiмату в Африцi и, як наслiдок, змiни довкілля. Від дев'яти до семи мільйонів років тому кліматичні зміни призвели до різкого скорочення території тропічних джунглів. На просторах, що відкрилися, биля озер і річок жили людиноподібні, які пересувалися вже на двох ногах. Від трьох з половиною до двох мільйонів років тому клімат у Африці поступово став прохолоднішим і сухішим, з чергуванням більш теплих фаз. Різні людиноподібні виробляли різні способи адаптації до умов життя, що змінюються. Вони селилися у саванах, лісах, прибережних смугах або на узліссi. Вони харчувалися травами, фруктами, бульбами чи комахами. Різні способи адаптації пояснювали різницю у будові тіла.
Види не постійні, вони змінюються. Вже в межах однієї популяції один індивід не схожий на інший, тому що при кожному наступному зачатті генетичний матеріал батьків змішується заново. Біологи називають цей процес рекомбінацією генів. При цьому постійно з'являються нові унікальні особи одного виду. А от при змінах спадкової субстанції – у процесі так званої мутації – можуть виникнути нові різновиди.
Чим краще індивід, що існує у всьому цьому видовому різноманітті, пристосовується до навколишнього середовища, тим вищі його шанси на виживання. Адже він ефективніше використовує те, що видобуває, краще харчується, активніше протистоїть ворожому оточенню. Найбільш успішні особи, як правило, мають особливо численне потомство. Завдяки цьому вони можуть передавати у спадок свої генетичні характеристики.
Рід Homo почав свій розвиток близько 2,5 мільйонів років тому, коли з'явився Homo habilis – перша людина, яка навчилася з простого каменю витісувати кам'яні знаряддя праці. Вже у Homo erectus (вік найдавніших останків – 2 млн. років) виразно помітні типові людські ознаки. Він уже умів думати, що видно з його добре розвинутого головного мозку, ходив на задніх ногах і був досить високий на зріст. Крім того, щелепи стали меншими за розміром, а волосяний покрив на тілі порідшав. Homo erectus умів виготовляти з каменю та дерева різні знаряддя праці, дбати про потомство.
З Африки Homo erectus перебрався до Азії та Європи. Від нього походить Homo heidelbergensis, від якого, у свою чергу, – неандерталець.
Неандертальці (Homo sapiens neanderthalensis) добре вивчені антропологами. Саме від цього різновиду людини було знайдено найбільшу кількість скам'янілих кісток. Вони явно відрізняються від кісток сучасної людини (Homo sapiens sapiens).
Так, у неандертальців були надзвичайно міцні кістки. Їхні обличчя здавались більш загостреними, тому що в них був відсутнiй підборiдний виступ. Очі обрамляли значно виступаючі надочні дуги. Потужними були також щелепи та зуби. Ймовірно, свої різці вони використовували як «третю руку», що призводило до їх сильнішого стирання. Їхній мозок був більшим, ніж наш.
Ми, Homo sapiens sapiens, з'явилися близько 200 000 років тому в Африці – від нащадків африканських Homo erectus. Маючи високу здатність до адаптації, ми змогли заселити всю земну кулю. В Азії та Європі ми зіткнулися з віддаленими родичами, такими як неандертальці та денисівці, нащадками ранніх вихідців з Африки.
До Європи ми потрапили приблизно 40 000 років тому. У льодовиковий період ми були мисливцями та збирачами, так само, як і неандертальці. До речі, їх чисельність сильно скоротилася через постійні коливання клімату – від тепліших до дуже холодних періодів. Наш генетичний матеріал свідчить про те, що ми змішувалися з неандертальцями, проте багато регіонів були настільки слабко заселені, що ми могли з неандертальцями і не зустрітися. Перших прибульців з Африки налякав суворий європейський клімат льодовикового періоду. Вони змогли повернутися і залишилися тiльки після потепління.
Здавна клімат впливав на умови життя людей. При чергуванні теплих і холодних періодів людині постійно доводилося пристосовуватися до середовища.
Короткочасні коливання клімату були особливо сильними під час останнього льодовикового періоду, що призвело до екстремальних холодів та посухи. Більшість Європи була вкрита льодом і непридатна для життя. Люди рушили на південь, захід та схід. Неандертальцям у невеликих групах було все важче виживати. Вони вимерли 40 000 років тому. Пiд час потепління, що настало наприкінці останнього льодовикового періоду, вимерли й великі ссавці, що заселяли мамонтовий степ.
Дослідники у всьому світі використовують різні методи для реконструкції клімату минулого і, таким чином, отримують важливу інформацію про розвиток клімату в наші дні. Кліматичні коливання льодовикового періоду не можна порівнювати із сьогоднішніми. Нині під впливом людини відбувається посилення та прискорення глобального потепління.
Чи були кам’яні знаряддя гострими?
Чи вміли неандертальці розпалювати вогонь?
Чи можуть люди обійтися без металу?
Чи тільки люди можуть користуватися знаряддями праці?
Як утворився цей отвір?
Багато технічних винаходів людини своїм корінням йдуть у далеке минуле. Завдяки тому, що з´явилося багато нових матеріалів та розвинулися новi способи їх оброблення, ці винаходи вдосконалювалися та покращувалися протягом тисячоліть. З одного боку, важливу роль зіграло поєднання розрізнених елементів у складних знаряддях праці, що підвищило продуктивність. З іншого боку, завдяки обробленню матеріалів – як, наприклад, під час виготовлення кераміки чи металу – стало можливим отримувати синтетичні матеріали. Але лише з настанням індустріалізації в 19 столітті та початком використання таких джерел енергії, як вугілля та нафта, було освоєно масове перероблення сировини та налагоджено виробництво нових матеріалів. Незабаром технічні знання досягли такого рівня, що настав час фундаментальних відкриттів.
Найбільш раннім знайденим знаряддям праці близько 3,3 млн. років. На той час ще не існувало виду Homo. Виготовляли ці інструменти австралопітеки та кеніантропи – щоб за допомогою них обробляти туші тварин або колоти горіхи. З допомогою кам'яних інструментів виготовлялися інші знаряддя праці. Так почався безперервний процес виготовлення знарядь праці за допомогою інших знарядь – і було закладено фундамент нашої матеріальної культури.
Чи зумовлена унікальність людини використанням знарядь праці? Не зовсім. Багато тварин також здатні придумувати дивовижні рішення. Шимпанзе ловлять термітів за допомогою палиць. Ворони згинають дріт у гачки. Восьминоги вміють будувати притулки з мушель, а також спостерігати, експериментувати та адаптувати свою поведінку.
Отже, винахідливість притаманна не лише людині. Але лише людина здатна перетворити гарну ідею на щось особливе: вона примножує знання, ділячись ними, і постійно вдосконалює свої навички. На основі простих знарядь народжуються технології, традиції та, зрештою, культура.
Кам’яне свердло: на перший погляд, воно здається нічим не примітним, але насправді є одним із найвитонченіших знарядь палеоліту. За допомогою загостреного кременю люди могли просвердлювати кістки, зуби, мушлі, слонову кістку... Так з’явилися підвіски, намистини та інші прикраси.
Для цього потрібні були сила, терпіння та великий досвід. Завдяки обертовим рухам, піску та іншим абразивним матеріалам були створені невеликі, точно просвердлені отвори. Знахідки з печери Гейссенкльостерле в Німеччині свідчать про те, що вже близько 40 000 років тому люди поєднували технічні навички з символічним самовираженням. Знаряддя слугували не лише для виживання. Вони також допомагали виражати почуття ідентичності, приналежності та краси.
Чи існують спільноти без міфів?
Чи ховали неандертальці померлих?
Чи є наскельні малюнки найдавнішими творами мистецтва?
Світові релігії несумісні одна з одною?
З найдавніших часів людство розмiрковує над створенням світу і своїм власним походженням. Його тлумачення зібрані у священних історіях, величезна кількість яких існує у будь-якій культурі. У міфах створення світу боги чи надприродні істоти створюють із хаосу землю, потім моря, гори, рослини, тва
рин і, нарешті, людей.
Вважається, що ці історії є правдивими. Вони передаються з покоління в покоління і є орієнтиром у світі, який ми сприймаємо як таємничий і всемогутнiй. На відміну від сучасних теорій про виникнення світу в результаті Великого вибуху та еволюції ці історії не потребують наукових доказів. Міфи ґрунтуються на вірі.
Смерть неминуче змушує нас замислитися про сенс нашого існування. Вона забирає не лише життя окремої людини. Померлі залишають порожнечу у структурі соціальних відносин: хтось втрачає свою другу половину, дитина – одного з батьків, брат – сестру. Ритуал скорботи та церемонія поховання допомагають родичам упоратися з болем втрати. Якщо після похорону скорботні люди збираються разом на поминках, це зміцнює солідарність у спільноті людей. І запускає природний процес, який полягає у заповненні порожнечі та відновленні порядку у спільноті.
Неандертальці були першими людьми, про яких відомо, що вони намагалися зрозуміти, що таке смерть, і проводили поховання померлих.
Як показує наскельний живопис, люди пізнього льодовикового періоду вели багате духовне життя. Понад 200 тисяч років тому неандертальці вже використовували фарби. В іспанських печерах збереглися зображення, виконані охрою понад 60 000 років тому. Під час останнього льодовикового періоду було створено величезну кількість різноманітних малюнків та гравюр.
Центральною темою творчості художника того часу були абстрактні символи та відомі йому тварини. І якщо сьогодні ми ще можемо розпізнати мотиви зображень, то послання, закладені в цьому живописі, залишаються для нас загадкою. Можливо, глибокі печери були святими місцями, де проводили обряди посвячення та інші важливі церемонії. Однак, зберігся наскельний живопис і біля входу в печеру, куди проникало денне світло, а також на скелях просто неба.
Людина кам'яної доби виготовляла і твори мистецтва, які можна було взяти з собою в подорож. Наприклад, маленькі статуетки, гравюри на камінцях, а також прикраси на побутових предметах. У копіткий праці народжувалися витвори мистецтва найвищої якості, сповнені експресії та виразності.
Знайденим поблизу гірського масиву Швабcького Альба (Schwäbisch Alb) різьбленим фігуркам iз кістки мамонта понад 30 000 років. Їх вважають найдавнішими з відомих нам творів мистецтва, зроблених рукою людини. Так само, як і в наскельному живопису, тут особливо поширені зображення тварин. Виняток становлять жіночі фігури з каменю, рогу, мамонтової кістки або обпаленої глини, які на кілька тисяч років молодші. Їх знаходять на місцях стоянок – на величезній території від півдня Франції до сибірського Байкалу. Впадає в око подібність у фігурках, між якими лежать величезні відстані і великі часові простори: це вказує на те, яке важливе значення надавалося символу жінки в культурі.
Поховання померлих у всьому світі свідчить про великі творчі здібності людини, яка створює спеціальні об'єкти i винаходить ритуали та правила. Мегалітичні гробниці (мегаліти: від грецького мега = великий, літос = камінь), які виникли після льодовикового періоду, коли люди стали вести осілий спосіб життя, – це ранні приклади створених людством місць, де протягом багатьох поколінь ховали мертвих і, водночас, шукали контакту зі святими.
Ритуали поховання часто включають особливу підготовку тіла померлої людини. Транспортування до місця поховання має ритуальне та соціальне значення, а процес остаточного поховання тлінних останків може бути дуже варіативним. Крім того, практикують ритуали, які у часовому розумiнні можуть виходити далеко за межі смерті.
На Близькому Сході та в Єгипті близько 5 000 років тому виникли перші релігії. Вони були тісно пов'язані з державою та її володарем.
Сучасні світові релігії – християнство, іслам, іудаїзм, буддизм, індуїзм та конфуціанство – сповідують близько 70 відсотків населення земної кулі. Незважаючи на відмінності в божествах, віросповіданнях та обрядах у цих релігій є багато спільного: священні писання, що включають найважливіші заповіді релігійного та особистого життя; священнослужителі, які присвячують себе релігії та її поширенню; монументальні будівлі, у яких священне знаходить притулок на землі. Більшість віросповідань має свого засновника. Він дав своїм послідовникам приклад, як вести праведне життя, або як засланець Божий проповідував його вчення.
Наскільки здоровий спосіб життя вели неандертальці?
З якого часу існує карієс?
Як виглядають розкопки?
Звідки нам відомо, як жили люди у кам'яному віці?
Близько двох мільйонів років люди на Землі вели кочовий спосіб життя і виживали завдяки тому, що давала їм природа. Вони збирали плоди рослин, ягоди, коріння, горіхи, яйця, молюсків та комах. Вони полювали на дрібних та великих ссавців, риб та птахів. Рухливість і активність первісних людей – збирачів та мисливців – робили їхню життєву стратегію дуже успішною. Природа приносила свої дари в різні пори року і в різних місцях. Люди слідували природньому ритму і влаштовували табір iнодi лише на кілька тижнів. Вони жили невеликими групами, по 20–30 людей. Коли запаси їжі добігали кінця та їм починав загрожувати голод, групи розпадалися на більш дрібні. Якщо ж вдавалося вбити цілу череду тварин, невеликі групи знову об'єднувалися.
У біологічному плані людина є всеїдною. Обов'язкові складові її раціону – вуглеводи, жири, білки, вітаміни та мінерали – можуть надходити як із тваринної, так і з рослинної їжі. Людина дуже творчо підійшла до своєї всеїдності, і тому їй вдалося всюди на земній кулі знайти їжу. Вона не лише розширила своє меню, а й винайшла нові способи приготування їжі. Варена, тушкована та смажена їжа була м'якшою порівняно з сирою. Так у процесі розвитку нам доводилося все менше жувати, у результаті поступово зменшилися щелепи, жувальні м'язи і зуби. Говорячи образно: на наших обличчях написано, яку їжу ми їмо.
Осілість призвела до корінної зміни ставлення людини до природи. Первісні люди – мисливці та збирачі – не залишили майже жодних слідів на землі. Місце стоянки, покинуте людиною, незабаром покривалося чагарниками.
Перехід до землеробства та тваринництва привів у рух спіраль, якою йде розвиток і сьогодні: достатня кількість їжі та регулярне поповнення її запасів дозволяли людям швидше розмножуватися. У свою чергу, для більшої кількості людей було потрібно виробляти більшу кількість їжі. Для цього землероби вирубували ліс під ріллю, осушували болота та застосовували ефективніші способи оброблення землі. У ландшафті стали переважати поля та пасовища. У сучасних аграрних степах багато видів тварин не можуть знайти достатньо їжі для харчування. Вітер і дощова вода забирають з голих, незахищених полів родючий орний шар ґрунту, добрива та пестициди забруднюють питну воду, а інтенсивне зрошення призводить до засолення ґрунту.
Археологічні розкопки у будь-якому разі означають безповоротнє руйнування місця знахідки. Тому після акуратного розчищення за допомогою лопатки та щiточки необхідно все точно задокументувати. Для цього проводять вимірювання та виконують замальовки, а також фотографують та сканують. В оцінюванні археологічних знахідок беруть участь різні вчені. Кожну знахідку досліджують. Так, для кам'яних інструментів визначають, звідки в кам'яному столітті було взято матеріал для виготовлення. Чи були ці інструменти виготовлені на тому місці, де зараз відбуваються розкопки, або первiснi люди принесли їх із собою вже готовими? Фахівці досліджують кістки тварин і людей, застосовуючи природничі методи. Окремі результати досліджень нагадують елементи пазлiв, на пiдставі яких ми можемо відновити своє минуле.
Чи є членоподільна мова характерною для людини?
Чи відрізнявся мозок неандертальця від нашого?
Чи є невелика сім'я осередком будь-якого суспільства?
Чи є неминучою конкуренція між людьми?
Чи завжди існувала соціальна різниця між людьми?
Перші гомініди могли спiлкуватися мiж собою лише за допомогою жестів, міміки та простих звуків.
Незабаром у них розвинулася членоподільна мова. Проте, вона не може залишити жодних слідів, тому довести її існування у той чи інший час можливо лише побічно. Біологічними передумовами розвитку мовних здібностей є достатній розмір мозку, а також спеціальна анатомічна будова порожнини глотки і гортані.
Таким чином, біологічними передумовами розвитку мови були виконані у Homo erectus. Йому перестало вистачати міміки і жестів, щоб передати великі знання про навколишню природу, складні ремісничі навички та правила поведінки, що склалися в ході тисячоліть. Мова дозволила передавати постійно зростаючий обсяг накопичених знань від покоління до покоління. Неандертальці, які жили набагато пізніше, ніж Homo erectus, без сумніву, могли говорити приблизно як ми.
Щодо розміру тіла наш мозок утричі перевищує мозок людиноподібної мавпи. Його маса становить близько двух відсотків маси всього тіла, при цьому він споживає 20 відсотків енергії, яку отримує наш організм. Цьому складному енергоємному органу людина зобов'язана своїм особливим становищем. Зростання кори головного мозку було за біологічними мірками стрімким: за період від перших людиноподібних приматів до Homo erectus обсяг мозку більш ніж подвоївся. Збільшувалися не тiльки розміри, а й здібності мозку. Сприйняття життєвого простору та запам'ятовування інформації постійно покращувалися. Удосконалювався процес взаєморозуміння. За допомогою мозку виникла ціла система зберігання та оброблення інформації – надзвичайно універсальна та з необмеженими можливостями.
Людське дитя, власне, є недоноском. Дитина народжується в абсолютно незрілому стані, адже тільки так його велика голова може пройти через родовий канал. Якби вона народжувалася з тим ступенем розвитку, що дитинча шимпанзе, то вона мала би ще 10 місяців залишатися в утробі матері.
Тому поряд з материнською любов'ю малюкові потрібна підтримка з боку оточуючих. Вони повинні надавати пряму та непряму допомогу дитині та матері: добувати їжу та інші необхідні ресурси, надавати в користування обладнання та підсобні засоби, забезпечувати безпеку. Поряд із залученням батька та інших членів групи до процесу виховання дітей ще одним винаходом людини є роль бабусі.
Вже Homo erectus практикував колективний догляд за потомством. Турбота про дітей згуртувала людей в маленьких групах, для яких характерні тісні зв'язки.
Типовими для людських громад були ті групи родичів, що виходять за межi маленької сім'ї. Чисельність такої групи – найменшого соціального осередку – у мисливців та збирачів у всьому світі становила в середньому 25 осіб. Аналогічну кількість підтверджують розкопки стоянок, що належать до льодовикового періоду. Маленькі групи стали основою нашого культурного розвитку.
Завдяки незвичайній винахідливості люди у всьому світі створили величезну кількість родинних зв'язків та правил поведінки. Така динаміка простежується й у сучасному суспільстві. Так звана клаптева сім'я, яка створена за принципом «печворк», є новим варіантом цивiльної сім'ї.
Усі люди, що живуть сьогодні, мають одну спільну праматір.
У глибині наших клітин зберігаються сліди минулих поколінь. Вони дають можливість науковцям простежити родинні зв’язки протягом тисячоліть і реконструювати хід нашої спільної історії.
Це веде нас до Африки, до наших коренів. Наша праматір нагадує про те, що за безліччю кордонів, культур і відмінностей ховається спільне походження – зв’язок, що об’єднує всі 8 мільярдів людей на всіх континентах.
Якщо зрозуміти, звідки ми прийшли, починаєш ставити собі питання: куди ми йдемо?
Те, що сьогодні приховано в наших клітинах, розповідає про давні шляхи та минулі зустрічі.
Близько 200 000 років тому у Східній Африці жили люди. Вони сміялися, навчалися, кохали та піклувалися одне про одного. Вони не могли знати, що одного дня їхні нащадки заселять усю Землю.
Людина не є ані найшвидшою, ані найсильнішою істотою на Землі. Проте людям вдалося перетнути пустелі, подолати океани та заселити кожен континент. Секрет їхнього успіху полягав не в силі, а у спільній діяльності.
Усі люди, що живуть сьогодні, пов’язані між собою по материнській лінії. Їхня праматір не була ані першою, ані єдиною жінкою свого часу. Однак, якщо інші лінії припинили своє існування, її лінія збереглася до наших днів. Дослідники дали цій жінці ім’я – Єва.